ДОКАЗ ТОГО, |

ЛітДвіж — некомерційний український культурний проєкт, який заснувала команда піар-агенції
Havas PR Kyiv за підтримки видавництва «Ранок» та громадської спілки «Освіторія».

Наша місія — формувати в молоді позитивне сприйняття української літератури та її авторів; показати, що в українській літературі є місце і двіжу, і журбі одночасно. А отже — зовсім немає місця обмеженням.

Українська література — то є двіж. Той самий, який надихає, змінює і який справді качає.

Друзі!
Ми отримали більше 800 заявок на #літдвіж-постери і на певний час призупиняємо прийом запитів на двіжові портрети класиків.
Перший тираж розійшовся за тиждень і наразі нам треба трохи часу, щоб опрацювати всі заповнені заявки та знайти партнерів, щоб запустити в друк наступний тираж.
Київські школи вже можуть забрати портрети в «‎Освіторія хаб»‎ за адресою Московська, 2 —
щодня, з 10 до 16.

Ми особисто відповімо на кожен отриманий лист, тож чекай підтвердження на пошті!
А якщо маєш кльові ідеї, як задати #літдвіж у своїй школі, або хочеш разом з нами розкривати українську літературу з іншої сторони, пропонуй ідеї за адресою media@havasprkyiv.com.ua

Не можеш дочекатися передзамовлення постерів
у свою школу?
Клікай та качай діджитал-версії портретів прямо зараз!
#знамидвіжують
2020 Всі права захищені
Григорій Сковорода
Якщо ви хочете навчитись абсолютній свободі, стильному мінімалізму та наповненості буття — подивіться на Савича. Елітний аскет, високий, стрункий, скромно одягнений, з торбинкою за плечима. В торбинці сир пармезан (і тоді дорогий), елітні люльки з якісним тютюном, модні окуляри, пляшечка вина чи коньяка і знані всіма атрибути філософа —Біблія і сопілка.

Бо музика — це про абсолютну гармонія. Сковорода грав на багатьох інструментах (сопілка, флейта, скрипка, ліра, бандура, орган), складав музику, чудово співав. А Біблія — то Книга Книг. Він вважав так: «Я — це мікросвіт. Всесвіт — макросвіт. Біблія — світ символів». У цій матриці Сковороді вдалося бути абсолютно вільним.

Він був вегетаріанцем, їв переважно один раз на день, ходив завжди пішки, спав чотири години на добу. Сковорода вчителював своїми методами, поважав особистість учня, не визнавав втручання у свою роботу. Формулу ідеальної професії Сковорода назвав «сродною працею»: пізнай себе — розвивай себе — обери те, чим ти є, що робить тебе щасливим; не відомим, не грошовитим, а саме ЩАСЛИВИМ. Будь ним.

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Іван Котляревський
Тільки уявіть: люди говорять українською, а пишуть… а пишуть бог зна якою, бо на дворі XVIII століття, старослов'янська вже не актуальна, в текстах і церковнослов'янські слова, і староукраїнські, і польщизми, і росіянізми, і грецизми… одним словом — справжнісінька мовна каша.

Хто ж наважився розставити всі крапки над «і»? Сміливий, рішучий та дуже смішний Іван Котляревський! Рубанув пером, мов шаблюкою, і написав перший твір українською народною мовою! Ще й віршований. Ще й переробку найвеличнішого твору античної літератури.

До речі, про шаблюку. То не просто метафора, адже сам Котляревський був військовою людиною. Сміливий, відважний, нагороджений орденами, він виконував дипломатичні завдання під час воєнних кампаній.

А Котляревський взагалі — то ходяча енергія! Напав Наполеон — він організовує козацький полк; нема театру в Полтаві — збирає кошти і стає директором, ще й п'єси пише. Його ім'я звучало з XIX століття у дослідженнях чехів, поляків, французів та у багатьох англомовних виданнях. Там називали його «останнім гетьманом України». А його «Енеїду» було знайдено, кажуть, у бібліотеці Наполеона Бонапарта. Ну а щодо сміху — просто прочитайте «Енеїду».

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Тарас Шевченко
Малий нікому не відомий кріпак став великим письменником, видатним художником, академіком і музою цілого народу.

Сьогодні не про суворого діда в смушевій шапці, а про столичного модника. Тарас любив красиві, вишукані речі, одягався елегантно й просто; любив парусинові костюми, а одного разу й єнотову шубу прикупив.

Його сучасники пам'ятають Шевченка як неабиякого пранкера. Одного разу, Шевченко прийшов до Костомарова. А Костомаров зачинив перед Тарасом двері, мовляв, цю годину хоче працювати, бо в ресторані, над яким він виймає помешкання, за годину почне волати музика. Тоді Шевченко спустився до закладу і заплатив музикантам гарні гроші, щоб ті почали на годину раніше. Отак.

А ще, Шевченко — це душа компанії. Там, де він, завжди було просто і весело (кажуть, що сам сміх його був приємним). Він чудово співав розкішним баритоном, мав артистичну натуру, любив вечірки, театр, музику, знав багатьох композиторів, акторів та співаків.

Талант Шевченка був вельми затребуваним. Тарас друкує «Кобзар», усього 8 творів, за два тижні продано 1000 примірників. Не з примхи Великий Карл (так називали Брюллова) зробив усе, аби викупити юнака за 2500 карбованців. А за такі гроші кілька сіл можна було купити з селянами, землею, ставками, садками, яблуками... Шевченко став його найулюбленішим учнем, що здобував щороку золоті та срібні медалі для академії. Понад 1000 живописних полотен. Новації в малярстві. Мистецтво офортів (різновид гравюри на металі). Ілюстрації. Замальовки археологічних експедицій. І зрештою — звання академіка.

Життя Тараса Шевченка — це майже біблійна історія — у кожній українській хаті висів його портрет поряд з іконою і найбільше пам'ятників у світі встановлено саме йому.

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Іван Нечуй-Левицький
Здавалося, що в житті Івана все відомо наперед: три покоління його родини були священниками, він також отримав духовну освіту, але священником не став. Тим не менш, став першим, хто переклав Біблію українською мовою.

Під псевдонімом «Нечуй» письменник ховався від батька (хотів, щоб той його не чув), а коли батько помер, додав «Левицький» — справжнє прізвище.

Нечуй-Левицький — загадкова постать та «ходячий анекдот». Невеличкий худорлявий чоловік, що ходив маленькими кроками і нагадував пташку. Його називали вічним нежонатим відлюдником. Був настільки пунктуальним, що кияни звіряли за ним годинники. Завжди з парасолькою. Гуляв незмінним маршрутом. У подорож брав шапку та пальто за будь-якої погоди, аби не застудитися. Їв за розкладом, а в гостях ніколи не їв. Лягав щодня спати рівно о десятій (навіть з власного ювілейного вечора пішов, бо той, на його думку, затягнувся).

Оригінально читав журнали: купував їх, але тільки наприкінці року заразом читав і вже тоді розповідав «старі нові» історії знайомим. Понавигадував купу нових слів, наприклад,
«самосвідомість», «світогляд», якими ми спілкуємось донині. Ненавидів літеру «Ї». Заповідав друкувати свої твори так, як написав – «на віки вічні, а як ні, то краще хай згорять».

Вважав, що писати треба так, як люди говорять.

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Леся Українка
Леся Українка жодного дня не була ні в дитсадку, ні в школі, ні в університеті. Але знала з десяток мов, стала перекладачем, літературним критиком, написала підручник з історії і увійшла до «святої тріади української літератури». Найвідоміший фрілансер свого часу. Їй пощастило народитися в унікальній родині Косачів-Драгоманових, в якій неможливо не стати інтелектуалом, адже друзі дому — Франко, Старицький, Лисенко. Старицький написав лібрето, Лисенко музику, у родинах було багато дітей – ось і домашній театр! У тому театрі Леся і костюмами опікувалась, і режисерувала, і грала. Дитячі роки промайнули щасливо, у дружбі та творчості.

Вона навчилась читати в 4 роки, а в 9 вже писала вірші. Досконало володіла грою на фортепіано, була неймовірним імпровізатором; чудово малювала, збирала пісні. Другий щасливий дар – характер. Не дарма Франко сказав, що вона «єдиний мужчина в нашому письменстві». Самодостатня жінка, Лариса і свою цеглину поклала до феміністичного руху в Україні.

Вона дозволила собі правду, позицію, роботу, дошлюбні зв'язки, прийомну дочку, приватних учнів, перебороти спротив матері, взявши шлюб з Климентієм Квіткою, який, до речі, був молодший за неї на 9 років, була фінансово незалежною, ще й вкладала кошти у фольклорні експедиції саме завдячуючи їй вперше було записано голоси лірників та кобзарів.

Леся Українка — щаслива жінка, бо вона знала любов, дружбу, змогла реалізуватися і залишилась в пам'яті українського народу «Лісовою піснею» своєї душі.

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Ольга Кобилянська
За її часів слово «феміністка» було не в моді, а от «емансипантка» — так. Чоловіки побоювались цю розумну, вишукану жінку, яка стала Людиною в житті та Царівною в літературі. Вона творила «нову жінку» як мудро висловився Франко.

Пристрасна натура, юна Ольга романтично закохувалась у багатьох чоловіків, обожнювала верхову їзду, каталася на ковзанах, добре танцювала. Здобула освіту самостійно. П'ятеро її братів вчились в університеті, а от дівчатам того не потрібно було, як тоді вважали. Але вона страх хотіла бути освіченою. Якось написала професору свого брата, старшому від неї набагато, що готова вийти за нього заміж, якщо він дозволить користуватися його величезною бібліотекою. Навчилась грати на фортепіано самотужки на слух. Заробляла сама собі на життя, на власні кошти купила будинок.

Струнка, тонка, з гарною фігурою, гордовита, вона стильно і вишукано вдягалась, носила пенсне і, о Боже, курила. Зізналась першою в коханні до чоловіка її життя — Осипа Маковея.

Своїми творами вона закликала жінок-інтелігенток до змін. Зрештою тих інтелігенток, «нових жінок» вона вперше й змальовує в українській літературі. Не про їхні любовні романи пише, не про модні туалети та плітки, а про принципи та можливості, про те, що їхня ціль не куховарство, а вони самі.

Коли з'явився її «Valse melancolique» критики звинувачували Ольгу, що твір написано не про українських жінок, таких нема, як в цьому творі. Але вони були. І прагнули іншого життя. І за те, що нині жінка у суспільстві є самодостатньою, вільною чинити життєвий вибір, ми з-поміж інших дякуємо й Ользі Кобилянській.
Павло Тичина
Скількох світових письменників ви знаєте, ім'ям яких названо напрям, стиль, течію у мистецтві? Кларнетизм названо на честь стильової якості манери поета Тичини та його першої збірки.

Павлу вдалось поєднати в абсолютній гармонії три види мистецтва: музику, живопис та художнє слово. Він грав на багатьох музичних інструментах, чудово співав, мав абсолютний музичний слух і навіть вчив музичній грамоті відомого диригента Вірьовку. Усе життя жалкував, що не пішов стежиною художника, хоч малював пречудово. Може, саме тому писав свої твори тільки олівцем, наче малював.

Тичина вивчив майже 20 мов, ще й перекладав з них. Серед тих мов вірменська, арабська, турецька тощо. Перший поет-академік, Міністр освіти, народний депутат, автор гімну УРСР, водночас і той, кого професори Гарвардського університету висували на Нобелівську премію.

Усі його згадують надзвичайно делікатною, доброю людиною. Тихий, чуттєвий, залюблений у природу, мовчазний, розумний, десь несміливий… навіть беззахисний. Одного разу його в коридорі «обчистили» діти, забрали годинника. Не пив, мало їв, та й взагалі був вегетаріанцем. Заповідав свою квартиру, майно і навіть грошові збереження залишити країні.

Знав ціну дружбі. Наприклад, під час Другої світової війни єдине, що забрав із собою в евакуацію — книгу свого друга, давно забороненого, «викресленого» з життя суспільства Миколи Хвильового.

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Микола Хвильовий
«Як я люблю життя! Ви не уявляєте!» — говорив Хвильовий. Завжди усміхнений та привітний, непосидючий, завжди в русі, завжди у вирі подій. Він починав як поет-авангардист, а завершив як основоположник нової української прози 20 століття. Його часто порівнюють з Кафкою; а суть внутрішнього світу його ліричних героїв — з картинами Мунка.

Він ідейний стержень своєї доби. І це не тільки про літературу. Хвильовий першим поставив справді важлив для свого поколінняі питання: хто ми — малороси чи українці? Європа чи Росія? Колонія чи держава? Доступність чи високохудожність мистецтва? Відповіді на ці питання завжди можна знайти в його памфлетах. Він любив природу, полювання і тварин. Друзі називали його «тваринознавцем» і шуткували, мовляв, аби вступити до ВАПЛІТЕ треба бути мисливцем. Але в тому мисливстві був секрет: усі стіни квартир будинку «Слово» були всіяні приладами для прослуховування. Аби розмовляти не пошепки і вільно, письменники вдавалися до спецпроекту «полювання».

Сам Хвильовий був настільки популярний, що країною гастролювали його двійники і були вони настільки «якісними» Хвильовими, що викрили лише кількох — і те, за кольором волосся.

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Микола Куліш
Микола Куліш був неймовірно фартовий. Драматург знайшов свого режисера, а режисер — драматурга. Куліш і Курбас — були серцем геніального театру «Березіль». Їхні вистави буквально «рвали» публіку.

Микола був дуже обдарованим з самого дитинства. Одного разу громада зібрала краудфанд у 100 крб (на той момент, це була найбільша існуюча купюра, а середня заробітна плата для прикладу складала 25 крб), аби він продовжив освіту.

Прокинувся знаменитим після першої ж своєї п'єси «97». Куліш творив абсолютно нову драматургію, у якій гармонійно поєднував романтизм, експресіонізм, імпресіонізм, барокову драму та гуманістичні принципи Відродження. Він застосовував новаторські, неорданирні інструменти побудови драматичного дійства. Наприклад, першим у світовий драматургії використав прийом діалогу акторів з глядачами під час сценічної дії.

Мав прекрасне почуття гумору.
Якось у драматурга витягли годинника. Описуючи ту подію у листах, він зазначив: «Цілую. Ваш, тепер вже без годинника, М.К.». У іншому листі сповістив, що поправився на 200 грам, тому тепер цілує своїх рідних «на 200 грам міцніше».

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Остап Вишня
Остап Вишня, за першою освітою фельдшер, став письменником: лікував не тіло, але душу. Вважав, що сміх зцілює організм від недуг. Сам мав неймовірне почуття гумору. Любив пожартувати й над друзями. Одного разу на полюванні його друг застрелив зайця, а як взяв до рук, то знайшов у роті тваринки записку: «Навіщо ж ти мене вбив?». Уявляєте ефект? То була витівка Вишні.

Колись саме сміх врятував життя Павлу Губенку (таке, до речі, справжнє ім'я Остапа Вишні). На допиті (а було вже зрозуміло, що письменникові світить розстріл) він на звинувачення додав: «Чому б вам не звинуватити мене й у зґвалтуванні Клари Цеткін?». Від реготу не стримався ніхто. Розстріл замінили на каторгу.

Коли він був у таборах, його вдруге оминула смерть: в'язні переміщалися взимку етапом з одного табору в інший; Губенко захворів, його залишили помирати в ізоляторі на етапі, але він вижив. А як виявилось усіх в'язнів і працівників табору, в який мандрували товариші письменника-гумориста, розстріляли.

Остапа Вишню називали «мільйонером», адже його книги публікувалися мільйонними тиражами. Йому приходили мішки листів з подякою і вірою в його творчість.

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Олександр Довженко
Довженко вивчився на вчителя, викладав фізику, природу, історію, географію, естетику та гімнастику. Потім воював і мав би бути двічі розстріляним. Потім працював журналістом. І ось він – дипломат. Тепер працює в Варшаві та Берліні. Здавалось, що ще побажати від долі.

Та він залишає кар'єру і продовжує працювати журналістом, ілюстратором та карикатуристом. Та одного дня він залишає фарби й картини, бере палицю, валізу і вирушає в Одесу на кінофабрику – здійснити мрію. Олександрові – 32 роки.

Результат? Левіс Джекоб в «Історії американського фільму» називає Довженка «першим поетом кіно»; Чарлі Чаплін мріє познайомитися з Олександром, бо той – «великий митець, мислитель і поет»; італійські кінематографісти називають його «Гомером кінематографу».

Його фільм «Земля» входить до 12 найкращих у світовій історії кінематографу. «Землю» знають в світі і вивчають в Голівуді.

«Людина народжується для щастя і радості, – стверджував Довженко. – І бореться вона, і діє в ім'я щастя!».

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.
Іван Франко
Простий хлопчик з села Нагуєвичі здобув блискучу освіту: Львівський, Чернівецький, Віденський університети, докторська дисертація. Став образом гармонійної особистості з високими замислами і глибокими почуттями, соціально активної і чуйної до людського болю.

Кажуть, що не вистачить нині життя пересічному українцеві, щоб переписати від руки все те, що написав Франко. Його працездатність дивує найзапекліших трудоголіків. 6000 творів! З них 3000 наукових статей та праць.

Бібліофіл – особиста бібліотека нараховувала більше 12 тис книг; економіст – опублікував 200 праць з економіки; етнограф; політик – очолив першу політичну партію європейського зразка РУРП; перекладач з 19 мов, видавець, журналіст, редактор, критик, теоретик літератури. Якось його друг, сходознавець А. Кримський, заходився вмовляти Франка вивчити східну мову, наприклад, арабську. Мовляв, зможете перекласти «Тисячу й одну ніч». На це Франко зауважив, що не знає, що робити зі своїми ночами, а тут ще тисяча і одна арабських.

Саме Іван Франко вперше поєднав вишиванку з класичним костюмом.

Інформація про письменника надана Побідаш Іриною Леонідівною, кандидатом філологічних наук, авторкою наукових статей з літератури, стилістики та соціальних комунікацій та викладачем Prometheus.